Ґендерна рівність

Дата: 17.04.2025 10:12

Кількість переглядів: 40

Термін „ґендер” – означає різні соціальні ролі, обов’язки та ідентичності жінок і чоловіків та співвідношення сил між жінками й чоловіками у певному суспільстві. Ґендерні ролі та ґендерні відносини у різних країнах і культурах відрізняються й можуть бути різними навіть у різних груп одного суспільства.

Термін „стать” стосується біологічних відмінностей між жінками і чоловіками.

Ґендерна рівність означає, що всі людські істоти мають свободу для розвитку своїх особистих здібностей та свободу вибору без обмежень, пов’язаних із жорстко закріпленими гендерними ролями. Тобто різна поведінка, прагнення та потреби жінок і чоловіків враховуються, оцінюються й підтримуються рівним чином. (Європейська Комісія, 2004)

Рівність не означає, що жінки та чоловіки стануть однаковими, але права, обовʼязки та можливості жінок і чоловіків не залежатимуть від того, народилися вони жінками чи чоловіками.

Рівність між жінками та чоловіками розглядається як питання прав людини та як необхідна умова і показник сталого людиноцентричного розвитку.

Забезпечення ґендерної рівності є серйозним ресурсом економічного та соціального розвитку та безпеки, який в Україні поки що використовується недостатньо.

Рівність прав чоловіків і жінок

Стаття 24 Конституції України визначає, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. 

Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Стаття 21 Кодексу законів про працю України визначає встановлює обов’язок дотримуватись рівності трудових прав громадян. 

Забороняється будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників. 

Рівність прав жінки і чоловіка забезпечується:

• наданням жінкам рівних з чоловіками можливостей у громадсько-політичній і культурній діяльності, у здобутті освіти і професійній підготовці, у праці та винагороді за неї;
• спеціальними заходами щодо охорони праці і здоров'я жінок, встановленням пенсійних пільг; створенням умов, які дають жінкам можливість поєднувати працю з материнством;
• правовим захистом, матеріальною і моральною підтримкою материнства і дитинства, включаючи надання оплачуваних відпусток та інших пільг вагітним жінкам і матерям.

Гарантована Конституцією України рівність усіх людей в їх правах і свободах закріплена в низці нормативно-правових актів, зокрема у Законі України «Про забезпечення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків в України» та Законі України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні».

Державна політика гарантує забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків:

• утвердження ґендерної рівності;
• недопущення дискримінації за ознакою статі;
• забезпечення рівної участі у прийнятті суспільно важливих рішень;
• забезпечення рівних можливостей щодо поєднання професійних та сімейних обов'язків;
• підтримку сім’ї, формування відповідального материнства і батьківства;
• виховання і пропаганду серед населення України культури ґендерної рівності, поширення просвітницької діяльності у цій сфері;
• захист суспільства від інформації, спрямованої на дискримінацію за ознакою статі.

Зобов'язання роботодавців щодо гендерної рівності 

Роботодавець зобов’язаний:

• створювати умови праці, які дозволяли б жінкам і чоловікам здійснювати трудову діяльність на рівній основі;
• забезпечувати жінкам і чоловікам можливість суміщати трудову діяльність із сімейними обов'язками;
• здійснювати рівну оплату праці жінок і чоловіків при однаковій кваліфікації та однакових умовах праці;
• вживати заходів щодо створення безпечних для життя і здоров'я умов праці;
• вживати заходів щодо унеможливлення та захисту від випадків сексуальних домагань та інших проявів насильства за ознакою статі.

Питання ґендерної рівності, справедливості та повноважень жінок набувають вагомого значення для сталого розвитку. На сучасному етапі розвитку суспільства важливо оцінити внесок жінок та чоловіків, їхнє партнерство, різні потреби та різний доступ до ресурсів.

Ґендерна рівність – рівний правовий статус жінок і чоловіків та рівні можливості для його реалізації, що дає змогу особам обох статей брати рівну участь у всіх сферах життєдіяльності суспільства (Закон України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків»).

Відповідно до Розділу VI Закону України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків» особа, яка вважає, що стосовно неї було застосовано дискримінацію за ознакою статі чи вона стала об'єктом сексуальних домагань або постраждала від насильства за ознакою статі, має право звернутися зі скаргою до державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та/або до суду в порядку, визначеному законом.

Ґендерна рівність

Ґендерна рівність передбачає суспільство, в якому і жінки, і чоловіки володіють рівними можливостями, правами та обов’язками в усіх сферах життя. Рівність між жінками та чоловіками – це коли представники обох статей можуть на рівних мати доступ до освіти і охорони здоров’я, управління і влади, мають рівні можливості досягти фінансової незалежності, працюючи на когось або керуючи власним бізнесом, реалізації своїх особистісних та професійних потреб та інтересів.

Критичним аспектом у досягненні ґендерної рівності є наділення жінок повноваженнями і більш широкими можливостями в різних сферах розвитку суспільства, а також залучення чоловіків до процесу досягнення ґендерної рівності.

Принцип ґендерної рівності закріплений у Конституції України. Стаття 24 Конституції України закріплює рівність чоловіків та жінок в усіх сферах життя. Частина третя цієї статті безпосередньо присвячена подоланню дискримінації стосовно жінок в Україні та наголошує на тому, що рівність прав жінок та чоловіків забезпечується наданням жінкам рівних з чоловіками можливостей у громадсько-політичній та культурній діяльності, у здобутті освіти та професійній підготовці, у праці та винагороді за неї тощо. Окрім даної норми, ґендерної рівності торкаються статті 21, 51 Конституції України.

Крім того, Україна ратифікувала Конвенцію про ліквідацію усіх форм дискримінації по відношенню до жінок, Конвенція про рівне ставлення й рівні можливості для трудящих чоловіків і жінок: трудящі із сімейними обов’язками, Конвенцію про ліквідацію насильства щодо жінок, Конвенцію про громадянські та політичні права, Конвенцію про соціальні, економічні та культурні права.

На виконання міжнародних зобов’язань парламентом України прийнято Закон України «Про забезпечення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків».

Метою цього Закону є досягнення паритетного становища жінок і чоловіків у всіх сферах життєдіяльності суспільства шляхом правового забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, ліквідації дискримінації за ознакою статі та застосування спеціальних тимчасових заходів, спрямованих на усунення дисбалансу між можливостями жінок і чоловіків реалізовувати рівні права, надані їм Конституцією і законами України.

Державна політика щодо забезпечення рівних прав та можливостей жінок та чоловіків спрямована на:

утвердження ґендерної рівності;

недопущення дискримінації за ознакою статі;

застосування позитивних дій;

забезпечення рівної участі жінок і чоловіків у прийнятті суспільно важливих рішень;

забезпечення рівних можливостей жінкам і чоловікам щодо поєднання професійних та сімейних обов’язків;

підтримку сім’ї, формування відповідального материнства і батьківства;

виховання і пропаганду серед населення України культури гендерної рівності, поширення просвітницької діяльності у цій сфері;

захист суспільства від інформації, спрямованої на дискримінацію за ознакою статі.

Окремий розділ Закону присвячено: забезпеченню рівних виборчих прав жінок і чоловіків та рівних можливостей їх реалізації (ст. 11-12); забезпеченню рівних можливостей жінок і чоловіків у сфері державної служби та служби в органах місцевого самоврядування (ст. 13); у здобутті освіти та професійній підготовці (ст. 14-15), у праці та одержані винагороди за неї (ст. 16-17), у сфері підприємництва (ст. 18), соціального захисту (ст. 21-25).

Варто зазначити, що у статті 17 Закону України «Про забезпечення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків» держава зобов’язує роботодавця не лише:

створювати умови праці, що дозволяли б жінкам і чоловікам здійснювати трудову діяльність на рівній основі;

забезпечувати жінкам і чоловікам можливість суміщати трудову діяльність із сімейними обов’язками;

здійснювати рівну оплату праці жінок і чоловіків при однаковій кваліфікації та однакових умовах праці;

вживати заходів щодо створення безпечних для життя і здоров’я умов праці; вживати заходів щодо унеможливлення випадків сексуальних домагань,

але й забороняє роботодавцям в оголошеннях (рекламі) про вакансії пропонувати роботу лише жінкам або лише чоловікам, за винятком специфічної роботи, що може виконуватися виключно особами певної статі, висувати різні вимоги, даючи перевагу одній із статей, вимагати від осіб, які влаштовуються на роботу, відомості про їхнє особисте життя, плани щодо народження дітей.

Законом передбачена відповідальність за порушення законодавства України про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, згідно якої, для осіб винних в порушенні вимог законодавства про забезпечення рівних можливостей жінок і чоловіків, встановлено цивільну, адміністративну та кримінальну відповідальність згідно із законом.

Про важливість гендерної рівності у місцевому самоврядуванні.

Децентралізація – це багатогранна концепція, яка складається з різних складових елементів (деконцентрація, делегування й передача) і яка неможлива без демократичного способу просування. Для цього поступово впроваджуються різні інструменти (закони, стратегії, заходи, проекти, бюджети тощо), які гарантують та посилюють рівноправ’я, тобто, гендерну рівність. На місцевому рівні вона означає прагнення до створення суспільства, в якому жінки й чоловіки живуть повноцінним життям. Поточні реформи в Україні та децентралізація створюють реальні можливості переформатуванню сучасної свідомості.

На сайті Децентралізація дає можливості розповідають про важливість гендерної рівності у місцевому самоврядуванні.

Слід розмежовувати рівність прав та рівність можливостей. Рівність прав означає наділення жінок та чоловіків юридично однаковими правами та обов’язками. Рівність можливостей  – це фактична можливість користування правами й свободами людини незалежно від статі. Гендерна рівність означає рівність можливостей для доступу жінок і чоловіків через соціально-економічні, етнічні, статеві, фізичні, вікові, національні упередження до програм, ресурсів; у сприянні світогляду людей до недопущення соціальної та гендерної дискримінації у суспільстві. На жаль, на заваді стоять вікові патріархальні гендерні стереотипи про те, що «чоловік – здобувач», а «жінка – берегиня вогнища». Можна виділити декілька найпоширеніших гендерних стереотипів: стереотипи, що стосуються фізіологічних, психологічних, поведінкових уявлень про жінок і чоловіків (наприклад, жінка не може бути шахтарем); стереотипи, що стосуються сфер діяльності жінок і чоловіків та змісту праці (керівник – чоловік, жінка – бухгалтер); стереотипи, пов’язані із зовнішністю жінок та чоловіків (жінка або розумна, або гарна); стереотипи, які закріплюють сімейні ролі відповідно до статі (чоловік заробляє гроші, жінка – доглядає за дітьми).

Залучення жінок до управління на місцевому рівні нерідко призводить до посилення гендерних стереотипів, акцентування уваги на жіночих ролях (опікування членами сім’ї, догляд за дітьми, людьми похилого віку), тоді як чоловіки продовжують приймати стратегічні рішення. Більш того, якщо питання визнається як суто жіноче, воно переважно втрачає важливість та відноситься до сфери «соціальних», а не «публічних» чи «економічних» питань. Децентралізація та місцеве врядування часто розглядаються не лише як можливість участі жінок у вирішенні політичних питань, а також і як можливість покращення доступу до якісних публічних послуг.

«Впровадження гендеру» означає не просто додавання «жіночого компоненту» до проєктів та програм, а аналіз і врахування різних умов та вимог щодо жінок і чоловіків. Гендерний підхід полягає в тому, щоб не прирівнювати всіх, а навпаки – визначити та врахувати різні потреби.

Основними перепонами доступу жінок до владних процесів є економічне зубожіння в цілому і економічна залежність жінки від чоловіка,  нерівноправний розподіл сімейних обов’язків та занижений соціальний статус жінки. Часто для вирішення проблем жінки змушені виїжджати за кордон.  Гендерний перерозподіл ролей часто стає на заваді кар’єрному росту жінки.

Головна цінність та найважливіший ресурс для будь-якої громади – це її люди, молодь. Комплексний гендерний підхід ставить людей у центр процесу формування політики, забезпечує краще управління, адже він дозволяє врахувати різноманітні потреби різних груп, мешканців та мешканок громади.

Досягнення гендерної рівності в українській спільноті, що означає рівноправну участь чоловіків та жінок у всіх сферах життя – це важливий вектор демократичного розвитку України. Рівноправна участь жінок та чоловіків у прийнятті рішень грає надважливу роль у реформі місцевого самоврядування та територіальної організації влади, а також процесу децентралізації.

З метою розширення можливостей для розвитку лідерського потенціалу жінок в об’єднаних територіальних громадах Швейцарсько-український проект «Підтримка децентралізації в Україні» DESPRO зініціював створення Мережі жінок-лідерок місцевого самоврядування.

Також до підтримки органів місцевого самоврядування у сфері забезпечення гендерної рівності, оптимізації збалансованої участі обох статей у процесах прийняття рішень, працевлаштування, підприємницької діяльності, а також покращення економічних можливостей жінок, їх професійній та особистісній самореалізації значних зусиль докладає Асоціація міст України, що має на меті зробити діяльність місцевого самоврядування більш ефективною та підвищити якість життя мешканців українських громад.

Гендерна рівність прав та можливостей жінок та чоловіків

Гендерна рівність означає, що жінки та чоловіки повинні мати однакові можливості, права та обов'язки. Це означає, зокрема, що жінки і чоловіки повинні мати рівні можливості впливати на суспільство і отримувати освіту, а також розділяти відповідальність за домашню роботу і дітей.

На життєву ситуацію людини впливає не тільки стать, а й багато інших факторів. У жінок можуть бути різні умови життя, як і у чоловіків. Такі фактори, як етнічна приналежність, вік, сексуальна орієнтація, релігія або функціональні обмеження, також можуть впливати на становище людини у суспільстві.

Рівноправність означає, що всі люди мають однакову цінність, і їх права мають забезпечуватись. Рівноправність — більш широке поняття, ніж гендерна рівність.

В Україні державна політика щодо забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків спрямована на:

утвердження ґендерної рівності;

недопущення дискримінації за ознакою статі;

застосування позитивних дій;

запобігання та протидію насильству за ознакою статі, у тому числі всім проявам насильства стосовно жінок;

забезпечення рівної участі жінок і чоловіків у прийнятті суспільно важливих рішень;

забезпечення рівних можливостей жінкам і чоловікам щодо поєднання професійних та сімейних обов’язків;

підтримку сім'ї, формування відповідального материнства і батьківства;

виховання і пропаганду серед населення України культури ґендерної рівності, поширення просвітницької діяльності у цій сфері;

захист суспільства від інформації, спрямованої на дискримінацію за ознакою статі.

Органами, установами та організаціями, наділеними повноваженнями у сфері забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, є:

- Верховна Рада України;

- Уповноважений Верховної Ради України з прав людини;

- Кабінет Міністрів України;

- спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків;

- органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, визначені в їх складі уповноважені особи (координатори) з питань забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків;

- громадські об’єднання.

Відповідно до Закону України “Про забезпечення рівних прав і можливостей чоловіків та жінок” гендерна рівність трактується як рівний правовий статус жінок і чоловіків та рівні можливості для його реалізації, що дозволяє особам обох статей брати рівну участь у всіх сферах життєдіяльності суспільства.

Особи, винні в порушенні вимог законодавства про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, несуть цивільну, адміністративну та кримінальну відповідальність згідно із законом.

Важливо! Кожен може отримати підтримку і інформацію, хто піддається суспільної нерівності, насильству, у близьких відносинах, друзі тих, хто піддається насильству, а також ті, хто застосовує насильство. Не має значення, чи насильство триває або мало місце раніше.

Відповідно, на державному рівні - є Міністерство соціальної політики України, як спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, надання гуманітарної допомоги, тощо.

https://www.msp.gov.ua/

Гендерна рівність  у трудових відносинах

ГЕНДЕРНА РІВНІСТЬ означає, що всі люди мають свободу для розвитку своїх особистих здібностей та свободу вибору без обмежень, пов’язаних із жорстко закріпленими гендерними ролями. 

Рівність не означає, що жінки та чоловіки стануть однаковими, але права, обов’язки та можливості жінок і чоловіків не залежатимуть від того, народилися вони жінками чи чоловіками.

Досягнення паритетного становища жінок і чоловіків у всіх сферах життєдіяльності суспільства шляхом правового забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, ліквідації дискримінації за ознакою статі та застосування спеціальних тимчасових заходів, спрямованих на усунення дисбалансу між можливостями жінок і чоловіків реалізовувати рівні права, надані їм Конституцією і законами України, визначено Законом України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків», який прийнятий Верховною Радою України 8 вересня 2005 року № 2866-ІV.
Національне трудове законодавство враховує гендерну рівність, що відображається в ряді норм і принципів, закріплених у Кодексі законів про працю України. 

Окреслимо деякі норми, що стосуються гендерної рівності у трудовому законодавстві України:
Рівність прав: Статтею 2(1) КЗпП України визначена рівність трудових прав громадян України, недопущення дискримінації у сфері праці, зокрема, забороняється будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників залежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного, соціального та іноземного походження, віку, стану здоров’я, інвалідності, гендерної ідентичності, сексуальної орієнтацї та інше. Тобто, на законодавчому рівні закріплено заборону дискримінації за гендерною ознакою, що означає, що жінки і чоловіки повинні мати рівні можливості в отриманні роботи, умовах праці, оплаті і кар'єрному зростанні. Жінки та чоловіки мають рівні можливості для працевлаштування, зокрема, за приписом статті 22 КЗпП України роботодавці не мають права ставити вимоги, які призводять до дискримінації за статевою ознакою при прийомі на роботу.

Охорона материнства: Главою XII «Праця жінок» Кодексу законів про працю України окреслені основні положення, які захищають права жінок у процесі вагітності, пологів та післяпологового періоду, зокрема право на декретну відпустку, під час вагітності та після пологів вони не можуть бути звільнені без їхньої згоди, за винятком деяких випадків, наприклад, ліквідації підприємства та інші соціальні гарантії.

Робочий час та умови праці: статтями 174-178 Кодексу законів про працю України передбачені певні обмеження для жінок, наприклад, заборону на роботу на важких, шкідливих або небезпечних для здоров’я жінок місцях праці (на основі медичних висновків). Однак з часом ці обмеження були значно зменшені, і більшість із них тепер стосується лише охорони материнства.

Рівна оплата праці: Норми статті 21 Закону України «Про оплату праці» забороняють дискримінацію у заробітній платі, а саме: забороняється будь-яке зниження розмірів оплати праці залежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, членства у професійній спілці чи іншому об'єднанні громадян, роду і характеру занять, місця проживання. Тобто чоловіки і жінки повинні отримувати однакову винагороду за рівноцінну працю.

 Протидія дискримінації та утискам: Відповідно до ст. 24 Закону України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок та чоловіків» та ст. 16 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні», особи, винні в порушенні вимог законодавства про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, несуть цивільну, адміністративну та кримінальну відповідальність згідно із законом.
Кримінальна відповідальність за порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної, регіональної належності, релігійних переконань, інвалідності та за іншими ознаками визначена ст. 161 Кримінального кодексу України.

« повернутися